Зарваниця м.Теребовля

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці спорудженоЗарваницький духовний центр — комплекс церковних споруд з Собором Зарваницької Матері Божої, що належать Українській греко-католицькій церкві.

А тепер – про новозбудований храмовий комплекс, який помітно завдяки високій дзвіниці вже за кілька км до самого села. Тернопільському архітектору Михайлові Нетриб‘яку у співавторстві з Анатолієм Водоп‘яном та Ігорем Гебурою вдалося поєднати можливості архітектурних символів із  місцевим мальовничим ландшафтом - так стверджує буклет, хоча я не зовсім з ним погоджуюся. Новітній храм (один з найбільших у області) хрестово-купольний, п‘ятибанний, однонавний, без стовпів. Всередині багато світла, все більш-менш зі смаком - принаймні буйства пластикових квітів не помічено.

У його центральній частині консолі несуть за допомогою підпружних арок систему склепінь і купол на восьмерику. В інтер‘єрі висота до центру купола сягає 28 м. Поки що в інтер‘єрі панує біло-золотий мінімалізм: лише лискуча дорога підлога, золочені світильники, лави та ікона. Хай так і залишиться. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, розташовано чотири малі верхи. На цоколі храму розміщено нижню церкву з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.
Об‘єм будівлі компактий, зібраний. Його фасади розчленовані вертикальними тягами, які переходять в арки, що надають їй динамічності, "невтримного руху вгору" (С) буклет. Це враження підсилює пірамідально-ярусне групування склепінь. Весь храм підпорядкований пориву вгору до світла. Шкода, що будувалася святиня переважно на кошти українців з діаспори - всі ми пам'ятаємо голодні дев'яності, тоді в Україні таких сум на будівництво банально не було. У 2000 р. у присутності 500 тис. прочан зі всього світу собор був відкритий, у 2001 р. був започаткований Молодіжний Фестиваль сучасної духовної пісні "Відлуння".

Напроти собору в центрі майдану – архітектурна композиція (скульптори Олесь Маляр і Дмитро Пилип‘як, архітектор Данило Чепіль). На висипаному пагорбку встановлено гранітний постамент, на якому – відкрита каплиця з стелою богоматері. Стела виготовлена, до речі, з дорогущого карарського мармуру. Біля каплиці – розмаїття живих квітів на клумбах, взагалі все дуже охайно, гарно... і дорого. Запам"ятався плакат на старому дереві біля церкви: "Навчися любити тишу". Кул!:-)

Неподалік – 60-метрова дзвіниця, вертикальний акцент комплексу. Перший ярус в плані прямокутний, інші – восьмигранні. П'ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарніФальчинських в Пшемислі. Саме дзвіниця видається мені найменш гармонійною спорудою комплексу. :(

Біля Стрипи – двоповерхова вхідна брама із каплицею, до якої веде ажурне павутиння сходів.
У південній частині села – співоче поле. Під час перших двох відвідин Зарваниці (2001 і 2003 рр.) я не піднімалася вгору до монастиря оо. Студитів і дерев'яної церкви. Тож зробила це у жовтні 2009 р. Підйом досить крутий, вздовж дороги стоять стації, бігає багато голодних собак, які з задоволенням їли кітікет (більше в мене нічого не було). Від дерев'яної церквиці бігла зграйка шкодярів - дівчатка в формах радянського зразка. Виявилось, 11 клас прийшов вже фотографуватися на віньєтку.

Взагалі, враження в мене від села – чудові. Я атеїст, так що якщо якийсь з моїх коментарів і ображає чиїсь почуття – перепрошую. Хочу лише зауважити, що коли такі ж гроші були б вкладені в інші наші пам‘ятки – нехай навіть не фортифікаційні, а лише сакральні – нам було б не соромно показувати туристам свою культурну спадщину.